ДЕРЖАВА СПРАВЕДЛИВОСТІ Й ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ВІЗІЯ НОВОЇ УКРАЇНИ ТА ПЕРШИХ КРОКІВ У ЇЇ БУДІВНИЦТВІ

Панько В.І.
президент Фонду "Творча Ініціатива", м. Біла Церква

За останні роки в Україні яскраво проявилася низка внутрішніх проблем розвитку, у т.ч. концептуального характеру. За відсутності нових підходів до формування і реалізації внутрішньої політики управлінські структури держави продовжують розвивати негативні тенденції, зокрема: “кланового” принципу добору кадрів, які мають вирішальний вплив на прийняття рішень; фактичного зосередження всіх важелів влади в руках обмеженої групи осіб; намагання підпорядкувати інтересам цієї групи правоохоронні органи та суди; заміна формальних, легальних процедур взаємодії владних інститутів – позанормативними (не передбаченими чинним законодавством); приховані спроби встановлення контролю над інформаційним простором. Рішенням, ухваленим новою владою, надто часто бракувало якості, чіткого прорахунку можливих наслідків, не кажучи про стратегічну візію [21, с. 16].

Стосовно Кабінету Міністрів – це: позаконституційна залежність Уряду від політичної волі Президента; відсутність у більшості міністрів досвіду як політичної діяльності, так і управління системами і процесами національного масштабу; слабке уявлення про рівень викликів і загроз, що стоять перед суспільством, а також – про саме суспільство, його стан і можливості; зовнішній вплив з боку фінансово-промислових та інших груп, що мають значний досвід комунікації з владою для вирішення їх проблем у позаправовий спосіб; практично повна відсутність відчуття представниками Уряду відповідальності перед суспільством [21, с. 20-21]. 

Дискусії щодо напрямів та механізмів державної політики реформ в Україні ведуться протягом усіх років її трансформації. У науковій літературі цю тему широко висвітлювали М.Шульга, Ю.Пахомов, А.Гальчинський, Є.Головаха, В.Геєць та інші. 

На думку Ю.Пахомова, успішній модернізації України заважає кілька фундаментальних чинників. Це – всеосяжна корупція, надмірний розрив матеріального розшарування між бідними і багатими, масштабний вивіз доходів крупного капіталу в офшори, незавершеність легітимізації інституту приватної власності, низький рівень культури громадської свідомості, яка зорієнтована на швидкий успіх [1].

Особливо наголосимо, що вже 2010 року в Національній доповіді “Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015”, підготовленій вченими Національної академії наук, констатується, що у результаті трансформації в Україні сформувалося “кланово-олігархічне суспільство, структури якого підпорядкували собі державу, виробництво і розподіл національного багатства, ідеологію і культуру” [16, с. 3, 14].

За даними Human Development Indices and Indicators, Україна нині займає 88 місце серед 189 країн за рівнем людського розвитку. На думку В. Дубровського (CASE Україна) та Джона Лафа (Chatham House), "діяльність державних установ в Україні, як і в багатьох інших країнах з менш розвиненими системами управління, наскрізь пронизана корупційними схемами. Громадяни усвідомлюють це і вважають корупцію, особливо на вищому рівні, однією з найбільших проблем, з якими зіткнулася Україна" [10]. 

Іншими словами, країна фактично перетворилася в корупційну державу з адаптованою для цього нормативно-правовою базою, неефективною системою управління, спотвореними цінностями. Зокрема, в українському суспільстві замість стратегії розвитку переважає стратегія виживання, яку спрощено описав відомий економіст А. Пасхавер чотирма ознаками: «Перша: нікому не вір, крім своїх, а найбільше не вір державі як інституту. Хто б не був при владі. Друга: сховай усе, що у тебе є хорошого. Третя: не можеш приховати – обдури. Четверта: підкуп. І ця стратегія практикується не всіма, але більшістю наших громадян» [22]. Як наслідок усього вищевказаного, основним джерелом наживи стали схеми крадіжок з бюджету під прикриттям «прозорих» механізмів бюджетних закупівель, державних і місцевих цільових програм. Практика розробки, прийняття і реалізації цих програм свідчить про значні корупційні ризики, що виникають на всіх етапах цього процесу.

І навіть впровадження багатьох прогресивних положень нового антикорупційного законодавства на практиці гальмується переважно через різноманітні фактори, головними з яких є недостатність політичної волі у органів виконавчої влади та правоохоронних органів [2, с. 321]. Тому боротьба з корупцією фактично звелася до гучних розслідувань (частіше журналістських) і не менш гучних затримань без подальших «посадок» корупціонерів. Але не торкнулася, на нашу думку, фундаментальних основ корупційної держави: відсутності культури (як системи цінностей) у всіх сферах, браку системи в управлінні на всіх рівнях і реальної безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність [18]. У цьому ж ряду і принцип колективної безвідповідальності Кабінету Міністрів, регіональних і місцевих виконавчих комітетів.

Для ілюстрації наведемо лише кілька характерних прикладів:

• Жоден з державних чиновників не поніс адекватної відповідальності [14, с. 160] за фактичну ліквідацію санітарно-епідеміологічної служби в країні (зараз її спішно відновлюють), а також трансформацію існуючої системи охорони здоров'я в комерційну модель без належного забезпечення життя і здоров’я громадян країни в разі надзвичайних ситуацій;
• Жодна людина не відповіла за нищення цілих галузей, конкурентоспроможних у світі, як це фактично сталося із авіабудуванням [5];
• Щорічні проблеми з опаленням в оселях українців [19] чи дивна ситуація з сухогрузом "Делфі", який ще 22.11.2019 зазнав аварії біля пляжу "Дельфін" в Одесі й до сих пір з незрозумілих причин не піднятий, а збитки державі не були відшкодовані [13] – це ілюстрація повного розвалу системи управління в Україні, безвідповідальності влади і нерозуміння, що потрібно робити в таких ситуаціях;
• Відсутність культури як системи цінностей у вигляді політичного популізму і нездійсненних обіцянок або прямого порушення Конституції через неперсональне голосування парламентаріїв.
• Абсолютною безвідповідальністю і правовою безкарністю виборних осіб можна пояснити слова глави парламентської фракції "Слуга народу" Давида Арахамії, який визнав, що прийнятий Радою у першому читанні так званий антиколомойський закон "не самий конституційний, але якщо це умова отримання траншу МВФ – треба йти на цю умову" [3]. 
• Що рухає Президентом України (Гарантом Конституції) при підписанні таких законів? 

У попередні роки ряд команд пропонував свої рецепти реформування країни («Озиме покоління» І.Богословської та В.Хорошковського, консорціум Реанімаційний пакет реформ, «Новий курс» Ю.Тимошенко). Однак, на наш погляд, принципова помилка всіх попередніх (та й нинішніх реформаторів) – упевненість у можливості кардинального поліпшення життя всіх українців лише через удосконалення нормативно-правової бази, перерозподіл бюджету, декларативну зміну процедур і процесів, одночасний запуск великої кількості реформ (62 реформи зі Стратегії сталого розвитку "Україна-2020") [20], а також призначення «чесних» керівників [12].

Але без усунення фундаментальних основ існування корупційної системи, яка пронизала абсолютно всі сфери життєдіяльності держави, без глибинної трансформації країни будь-яке «реформування» перетворюється в «сібурде» (симуляцію бурхливої діяльності), кінцевим результатом якої могла стати лише зміна кінцевих вигодонабувачів від розкрадання ресурсів країни.

Крім того, помилкою стала зосередженість на проведенні численних і не до кінця осмислених реформ на центральному рівні, в той час як реальне життя країни відбувається в містах та селах, де люди в першу чергу чекають реальних поліпшень.

Розпіарена в країні так звана реформа децентралізації насправді являє собою спробу перерозподілу відповідальності, фінансових потоків і земельних ресурсів країни. Оцінку цього дав економіст з міста Суми В.І.Борзунов: "Я вже перестав коментувати "успіхи" децентралізації, яка взагалі не базується на створенні економіки майбутнього" [4].

Вразливим місцем країни є квотний принцип підбору і розстановки кадрів на всіх рівнях управління, що на тлі безвідповідальності, особливо в останні роки, призвело до повної депрофесіоналізації державного і муніципального управління. Рідкісні приклади зворотного лише підкреслюють загальну тенденцію. Що вже говорити про те, що це є наслідком наполегливої і часто результативної боротьби партій (що є насправді політичною надбудовою фінансово-промислових угруповань) за право монополізувати політичне та економічне життя країни.

У цих умовах будь-які технологічно правильні програми не працюють, тому що не можуть бути використані моделі, які створювалися для принципово інших соціально-економічних і політичних умов. Навіть нині діюча система управління – це ні що інше, як дещо видозмінений спадок радянських часів, багаторазово адаптований для задоволення фінансових запитів переможців чергового переділу влади [7, с. 69].

Не працюють вказані програми і з причини неврахування реформаторами системи суспільних цінностей. Адже у суспільстві спочатку змінюються якісь умови життя, внаслідок чого у населення виникає необхідність поміняти свої цінності, що відбувається повільно і адаптивно. І лише тоді змінюються інститути. Тому що абсолютно неможливо створити інститути в протиріччі з цінностями, які є у даного населення [17].

Варто врахувати і те, що за 28 років незалежності законодавство країни системно видозмінювалася в інтересах як окремих фінансово-промислових груп, так і державно-олігархічної політичної системи в цілому. Демократія і права людини були тільки красивим антуражем для звітів європейським сусідам і американським консультантам.

Все вищеописане підтверджує доцільність пропонованого рядом експертів (С.Дацюк, Ю.Романенко, С.Гайдай) демонтажу ієрархічної системи радянсько-галузевого типу і створення принципово нової держави [6].

Ми вважаємо, що це має бути держава справедливості. Спираючись на теорію справедливості Дж.Ролза [9], маємо нагадати, що про державу справедливості ще у XVII столітті говорив українсько-польський філософ, письменник, історик, полеміст і гуманіст С.Оріховський-Роксолан [8].

Для практичного втілення цієї ідеї необхідно виконати наступні завдання:

1. Сформувати концептуальне бачення побудови нової держави: систему державного управління, ключові політики (культурну, економічну, кадрову, соціальну, управління, відповідальності), необхідні механізми і процедури, їх нормативно-правове забезпечення.
2. На базі цього бачення розробити концепцію стратегії сталого розвитку нової України до 2030 року в умовах глобальних змін та викликів.
3. Змоделювати процес трансформації держави з чинного стану в новий.

Певною мірою це нагадує процеси модернізації високотехнологічних виробництв: будівництво нових заводів поряд з діючими та керований процес швидкого переходу в новий стан.

Потрібно врахувати, що урядові структури не можуть виконати зазначені завдання, оскільки зайняті вирішенням величезної кількості поточних проблем в режимі «гасіння пожеж». А також організаційно і функціонально не спроможні запропонувати нестандартні й системні рішення в умовах жорсткої нормативної регламентації. Більш того, до цих пір існуючий неофіційний інститут «смотрящих» за окремими підприємствами і цілими галузями просто заблокує будь-які дії, що загрожують благополуччю вищевказаної корупційної системи.

Включені в поточні політичні та економічні процеси команди експертів також не можуть виконати поставлені завдання, оскільки вони обмежені цілями своїх зарубіжних донорів або урядових замовників і спрямовані на поліпшення поточного стану окремих виробництв, галузей чи сфер життя країни.

Таким чином, запропонувати принципово нові системні рішення та підходи щодо зміни фундаментальних основ корупційної системи і побудови нової країни може виключно незалежна команда фахівців, здатних вийти за межі наявних стереотипів/страхів/заборон. В її складі повинні бути, перш за все, візіонери, здатні вийти «за прапорці» загальноприйнятих підходів і запропонувати нестандартні системні рішення вищевказаних трьох ключових проблем (управління, відповідальність, культура), наслідком яких є наявна системна соціально-політико-економічна криза в Україні. На підставі сформованого проектною командою спільного бачення трансформації країни має бути здійснена постановка завдань для подальшої роботи команд технологів по окремих сферах. Але це буде не традиційний набір окремих рішень, часто не пов'язаних між собою, а продумана системна стратегія трансформації країни.

Очікувані продукти діяльності вказаної команди:

1. Концепція стратегії сталого розвитку України до 2030 року, плану дій на перехідний період, тимчасової системи управління процесами життєзабезпечення громадян, принципів формування експертних профільних команд і команди менеджерів, здатних організувати необхідні процеси і процедури.
2. Концепція нормативно-правової підтримки процесу трансформації країни.
3. Концепція механізму безумовної відповідальності посадових і виборних осіб за свої дії або бездіяльність, а також політиків за невиконання передвиборних обіцянок (умовно "Закон Честі").
4. Концепція формування адміністративно-територіальної структури, системи і принципів управління на всіх рівнях для забезпечення реалізації стратегії.
5. Концепція Методології розробки, виконання, моніторингу та громадського контролю виконання бюджетних програм усіх рівнів.
6. Принципи підбору і розстановки кадрів у системі державного і місцевого управління.
7. Принципи державної культурної політики нової країни.
8. Рекомендації для центральних органів та місцевого самоврядування на перехідний період.
9. Рекомендації щодо створення/адаптації пілотних економічних і соціальних моделей.

Після напрацювання командою документів у встановлені терміни мають бути сформовані експертні команди і єдина команда впровадження, поставлені технічні завдання для вузькоспеціалізованих груп, які вироблять детальні плани і програми за конкретними напрямами, а також маркери для оперативного моніторингу виконання завдань. Це забезпечить системність передбачуваних змін і швидке проходження точки неповернення в умовах очікуваного явного або прихованого опору представників нинішньої корупційної системи.

Також у стратегуванні впровадження пропонованих змін треба враховувати життєвий цикл інновацій, зокрема так званих "уривчастих інновацій", які вимагають для більшості населення подолати інертність і значно змінити звичний образ життя. Такий цикл був визначений для інновацій у виробництві товарної продукції, але, на нашу думку, може успішно використовуватися для соціально-економічних процесів (рисунок 1).

Рис. 1. Розриви у життєвому циклі прийняття наукоємної продукції за Дж.Муром [11, с. 9].

Ймовірно, на початковому етапі впровадження буде потрібно проведення нових виборів Верховної Ради з новими функціями, механізмом відповідальності депутатів, а також за новою виборчою системою. Адже в нових умовах реальної відповідальності депутатів і чиновників за свої дії або бездіяльність переважна більшість нині існуючих партій втратить «джерела натхнення» (доступ до використання бюджетних ресурсів) і просто припинить своє існування, а нові не встигнуть сформувати необхідний інтелектуальний і організаційний потенціал.

Більш того, реальна закритість для суспільства джерел фінансування діяльності партій дозволяє припустити, що партії відстоювали і будуть відстоювати конкретні інтереси своїх фінансових донорів. По-друге, діяльність партій, в основному, циклічна – від виборів до виборів і направлена на яскраві разові заходи, щоб отримати симпатії виборців. І, нарешті, партії в Україні будуються в основному з жорсткою ієрархічною вертикаллю, яка виключає інакомислення [15, с. 163].

Тому необхідно демонополізувати право партій на висування кандидатів у депутати. Тоді можна очікувати якісно нового, професійного Парламенту, в якому не буде умов для захисту власного або дружнього бізнесу, лобіювання, перерозподілу державних ресурсів або крадіжок бюджетних коштів.

У разі втілення вказаних вище принципів і підходів до трансформації країни можна очікувати наступних результатів:

• Реалізації фундаментального права українців на розвиток.
• Передбачуваності й сталого розвитку країни, зрозумілої логіки цього процесу.
• Гуманізації суспільних взаємовідносин, трансформації цінностей виживання в цінності розвитку.
• Прозорості та привабливості економіки країни для стратегічних інвестицій, перш за все внутрішніх (національного капіталу), можливості безперешкодно побудувати успішний інноваційний бізнес у дружньому середовищі.
• Руйнування фундаментальних основ корупційної системи.
• Ефективного державного і муніципального управління.
• Ліквідації необґрунтованих преференцій окремим компаніям. У новій країні закони, правила і процедури гарантовано будуть для всіх однакові.
• Реальної реалізації принципу: від кожного за здібностями – кожному по праці.
• Нової соціальної політики, у т.ч. поступового подолання в суспільстві патерналістських очікувань від держави і соціального утриманства.
• Подолання міжрегіональних, політичних і економічних суперечностей.

Висновки

В нинішніх умовах системної соціальної, економічної, промислової та медичної кризи особливо гостро постало питання формування стратегії сталого розвитку України, яка має містити ефективні механізми усунення ключових причин кризового економічного та суспільно-політичного стану: браку культури як системи цінностей у всіх сферах життя, безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність та браку системи в управлінні на всіх рівнях.

Одним із кроків у втіленні цієї стратегії має стати фактичне перезаснування держави, без якого неможливо подолати чинну правову конструкцію, що гарантує незмінність існування корупційної системи, яка пронизала усі сфери життя українського суспільства.

Створити концепцію нової держави та змоделювати процес її трансформації з чинного стану в новий має незалежна проектна команда фахівців-візіонерів, які здатні запропонувати нестандартні системні рішення й підходи, а також здійснити постановку завдань для подальшої роботи команд технологів по окремих сферах.

Вікно можливостей для кардинальних змін в Україні ще відкрите, але це триватиме недовго.

Список використаних джерел

1. Академик Юрий Пахомов: “Наша “стабильность” – это стабильность катастрофы, когда деградация неизбежна”. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://alternathistory.com/akademik-yurij-pahomov-nasha-stabilnost-eto-stabilnost-katastrofy-kogda-degradatsiya-neizbezhna.
2. Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження державної антикорупційної політики / [О.В. Калітенко, Д.О. Калмиков, І.Б. Коліушко та ін.]; заг. ред. М.І. Хавронюка. – К. : Москаленко О.М., 2019. – С. 321.
3. Арахамия признал, что "антиколомойский" закон может быть неконституционным. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://youtu.be/6P82-vjHWPw.
4. Борзунов В.І. Центр сприяння регіональному розвитку (офіційна сторінка) // Facebook. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.facebook.com/groups/1682588545364961/permalink/2351307745159701.
5. Вовнянко А. Финал украинского авиастроения: Зеленский и его команда добивают отрасль. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hvylya.net/analytics/205613-final-ukrainskogo-aviastroeniya-zelenskiy-i-ego-komanda-dobivayut-otrasl.
6. Гайдай С. ТЗ для президента: что должен успеть сделать Зеленский. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://glavred.info/opinions/10100492-tz-dlya-prezidenta-chto-dolzhen-uspet-sdelat-zelenskiy.html.
7. Гудима Н.В. Проблема статусу центральних органів виконавчої влади у реформуванні системи органів державного управління // Теорія та практика державного управління 3 (2009). – С. 69.
8. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу / Навчальний посібник / Харків: Консум, 2004.– С. 149.
9. Джон Ролз. Теория справедливости / Под ред. В.В. Целищева. – Изд-во Новосибирского университета, 1995. – 500 с.
10. Дубровский В., Лаф Д. Украине важнее сосредоточиться на предотвращении коррупции, а не наказании. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://voxukraine.org/ru/ukraine-vazhnee-sosredotochitsya-na-predotvrashhenii-korruptsii-a-ne-nakazanii.
11. Жилінська О., Фірсова С. Витрати комерціалізації наукоємної продукції у контексті маркетингових моделей дифузії інновацій / Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics, 2015 – Вип. 7 (172) – С. 9.
12. Зеленський про Баканова: Такого чесного глави СБУ в Україні не було. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ua.interfax.com.ua/news/political/663459.html.
13. Зеленський про ліквідацію аварії танкера Delfi: хтось має нести відповідальність. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.unn.com.ua/uk/news/1878896-zelenskiy-pro-likvidatsiyu-avariyi-tankera-delfi-khtos-maye-nesti-vidpovidalnist.
14. Концептуальні засади взаємодії політики й управління: навч. посіб. / авт. кол.: Е.А. Афонін, Я.В. Бережний, О.Л. Валевський та ін.; заг. ред. В.А. Ребкала, В.А. Шахова, В.В. Голубь, В.М. Козакова. – К.: НАДУ, 2010.– С. 160.
15. Мельников Н.С., Панько В.И. К вопросу о причинах социальной напряженности в украинском обществе и главных факторах ее динамики / Матеріали до української етнології / Зб. наук. праць. – Вип. 2 (5). – К.: Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології, 2002. – С. 163. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cif-bc.blogspot.com/2014/01/15.html.
16. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015 : нац. доп. / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – С. 3, 14.
17. Олександр Пасхавер: З нашими нинішніми цінностями ми не можемо бути багатою країною. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://dzerkalo.media/article/oleksandr-pashaver-z-nashimi-ninishnimi-tsinnostyami-mi-ne-mojemo-buti-bagatoyu-krainoyu.
18. Панько В.І. Прощання з ілюзіями: будуємо Державу Справедливості та Відповідальності. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cif-bc.blogspot.com/2014/12/blog-post_24.html.
19. Тарута про кризу з опаленням: Це повний розвал системи управління. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://youtu.be/JLB0em0_uO8.
20. Указ Президента України "Про Стратегію сталого розвитку "Україна-2020". – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015.
21. Україна 2019-2020: широкі можливості, суперечливі результати (аналітичні оцінки) / авт. кол.: Ю.Якименко, А.Биченко, М.Білявський та ін. // Під ред. А.Чернова, Г.Пашкова, Г.Баланович. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://razumkov.org.ua/uploads/other/2020-PIDSUMKI-UKR_ENG.pdf – С. 16, 20-21.
22. Ценности украинцев противоположны европейским, но помогают выжить, – Пасхавер. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.dsnews.ua/world/tsennosti-ukraintsev-protivopolozhny-evropeyskim-no-pomogayut-11122017151000.